Європейська інтеграція

Історія Європейського Союзу

Об’єдналися заради сталі та вугілля, а перетворилися на основу миру і процвітання в Європі. 70 років розвитку ЄС на одній сторінці.

Європа не завжди була об’єднана спільними цінностями. Цей континент пережив найбільшу кількість війн. Протягом історії Європа була строкатою мапою різних державних утворень, кордони яких постійно змінювалися і рідко в мирний спосіб. Європейські країни воювали за території, ресурси і владу не лише на своєму континенті, але й змагалися за можливість впливати на світову політику. Апогеєм цієї боротьби стало ХХ століття з його двома світовими війнами, які ледь не довели Європу до повного краху.

Стало очевидним, що ще однієї подібної війни континент не витримає. Ключем до порозуміння стала… економіка. Виявилося, що військових конфліктів можна уникнути, якщо знайти формат економічного союзу для країн-сусідів, домовитися про спільне використання обмежених ресурсів та організувати між державами постійне обговорення з цих питань.

9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції Робер Шуман виголосив декларацію, яка отримала назву “Декларація Шумана”. Він закликав низку європейських країн, насамперед Німеччину – основного “опонента” Франції, об’єднати виробництво двох стратегічних ресурсів того часу – вугілля та сталі – під керівництвом єдиного наднаціонального органу.

Так, у 1951 році виникла Європейська спільнота з вугілля і сталі, до якої увійшли Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург та Нідерланди. Саме вона стала прообразом майбутнього Європейського Союзу.

У 1957 році країни-учасники підписали Римський договір. Він заснував Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом), яка мала координувати співпрацю з мирного використання ядерної енергії – нової стратегічної галузі. Також з’явилася Європейська економічна спільнота – фактично, крок до спільного європейського ринку товарів і послуг, зі скоординованою економічною політикою, де немає імпортних мит. Так розпочався рух до чотирьох свобод ЄС: безперешкодного руху товарів, послуг, робочої сили та капіталів. З’ясувалося також, що у країн ЄС та їхніх мешканців є дещо спільне поза межами економіки – прагнення до свободи, демократії, рівних можливостей.

Спільність цінностей стала причиною перетворення цього союзу з економічного на “світоглядний”, в основі якого лежить спільне бачення щодо розвитку у сферах культури та мистецтва, екології, медицині тощо.

Тож протягом наступних 30 років Європейські спільноти пережили кілька хвиль розширення, а відтак, очевидно, потребували нового документального оформлення. У 1992 році в нідерландському Маастрихті країни-учасники спільнот підписали “Маастрихтський договір”, або “Договір про Європейський Союз”. Через рік, у 1993 році, з’явився ЄС у тому вигляді, в якому ми знаємо його тепер.

Членство в ЄС мало настільки очевидні переваги, що все більше країн європейського континенту почали приєднуватися до нього. Для цього вони проводили важливі реформи, які наближали рівень життя в цих країнах до такого, який був у Європейському Союзі. Адже філософією існування Євросоюзу є рівність економічного та соціального розвитку країн-членів. У цьому полягає причина, чому до ЄС не можна вступити лише за бажанням і чому країнам пострадянського простору слід провести фундаментальні реформи, щоб пристосувати свою систему до можливості роботи за правилами і процедурами Євросоюзу.

У 2002 році Європейський Союз запровадив власну валюту – євро, якою сьогодні користуються 20 країн з 27 і яка стала однією з основних резервних валют світу.

Найбільша хвиля розширення ЄС припала на 2004 рік, коли до Євросоюзу вступили одразу 10 країн – переважно країни-члени Східного блоку та Балтійські держави, які змогли вільно обирати шлях свого розвитку після розпаду СРСР.

Останньою у 2013 році до ЄС приєдналася Хорватія, яка стала 27-ю країною-членом Євросоюзу.

Того ж року Україна стала наступною країною, народ якої заявив про своє прагнення членства в Євросоюзі. Європейські настрої українських громадян не поділяв тодішній проросійський президент Янукович, що врешті спричинило масові народні протести, відомі як Євромайдан, або Революція Гідності. Прагнучи втримати Україну у сфері свого впливу, Росія анексувала частину української території – Крим і розпочала військову агресію на частині східних територій України – у Донецькій і Луганській областях.

24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, розв’язавши найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни. 28 лютого 2022 року, на п’ятий день війни, Україна подала заявку на вступ до ЄС. Цей крок мав на меті прокласти визначений шлях до збереження обраного напрямку розвитку нашої держави, особливо у темні часи загрози існуванню Україні. А також і необхідністю зафіксувати та посилити ті євроінтеграційні реформи і трансформації, які Україна впроваджувала до початку повномасштабної війни. 

Європейський Союз почув нас та підтримав. Набуття Україною статусу кандидата 23 червня 2022 року стало визнанням суттєвого прогресу України, досягнутого з 2014 року. Отримання кандидатства в ЄС – це історичний момент не лише для самої України, а й для європейського проєкту в цілому. 

Наразі Україна фіналізовує втілення рекомендацій Європейської Комісії, запустила процедуру селф-скринінгу національного законодавства на відповідність праву ЄС, аби якнайшвидше виконати необхідні кроки для початку переговорів про вступ до ЄС.